Тарас Козак
Міністр фінансів у First Professional Ukrainian Government, фінішер запливу через Босфор, фінішер 4-х Major марафонів
Автор фото: The Gate Adency, Валентин Кузан
Тарас Козак активно займається бігом. Лише за один рік він пробіг 4 марафони-мейджори (Берлін, Нью-Йорк, Лондон і Бостон). Щоб стати Six Star Finisher, Тарасу залишилось подолати лише дві дистанції: у Чікаго (вже є реєстрація) і Токіо. Але нашому герою і цього недостатньо. У нього є ще одна амбітна ціль, якої неможливо досягти без плавання.

Наполеглевість – риса характера Тараса, що допомогає йому постійно досягати більшого. Наприклад, він так сильно хотів потрапити на програму «Пропливіть свій перший 1 км за 8 тижнів», що добився, щоб його взяли в групу тоді, коли набір був вже закінчений! Наполеглевість допомогла йому і подолати Босфор. Не зважаючи на вивих плеча (у будь-який час рука може випасти з плечового суглоба, – авт.), Тарас Козак регулярно тренувався, підкорив міжконтинентальний заплив і наблизився до своєї найголовнішої мети. Про неї ви дізнаєтеся нижче.
Мета
В мене велика і далека мета — IRONMAN (змагання з тріатлону: заплив 3,86 км, заїзд на велосипеді 180 км, марафон 42 км, – авт.). Мотивація? Тільки перевірити себе!

З LIVE.LOVE в мене з'явилася велика мрія, на шляху до якої я перевіряю себе, знаходжу нових друзів, проживаю фантастичні пригоди і відчуваю що по-справжньому живу!
Мені подобається, що, коли люди ще тільки розплющують очі та навпомацки тягнуться за кавою, я вже відтренувався і покращив свій стан. Ще цілий день попереду, а ти вже заряджений, самопочуття дуже класне. Але для цього треба добре потренуватися. Не просто поборсатися у воді, а добряче попрацювати: робити серйозні якісь вправи на швидкість, на витривалість, на вдосконалення техніки. Будь-яке з цих навантажень є складним, тож тренери по черзі дають такі завдання.
Баланс
Час знаходиться не тому, що ти стаєш вільнішим, а тому, що ти стаєш розумнішим. Ти вчишся краще організовуватися. І чим розумнішим стаєш, тим більше в тебе часу для того, що справді важливо. Ти просто в дитинстві, в юності не розумієш, що важливіше, тебе вабить то одне, то друге, то третє, та з часом пріоритети в голові вибудовуються. У кожного по-своєму. Хтось уже в 30 років все розуміє, а до мене от після 40 прийшла якась мудрість. Не буває одночасно багато пріоритетів.

Можливо, люди, що читатимуть цей текст, скажуть: «Напевно, йому немає що робити, тому він знаходить час і на тренування з плавання, і на тренування з бігу!» А насправді в мене дуже щільний графік. Я займаюся і бізнесом, і громадською діяльністю, і політичною діяльністю. Все це потребує часу. Але о 7 ранку немає таких справ, які не можна було б відкласти.

О 7 ранку треба подумати про себе. Тренування з 7:00 до 8:30 — це оптимальне використання робочого ранку. Класно, коли після тренування, ти заряджений і в бойовій формі, приходиш на роботу і там не витрачаеш ще годину на те, щоб остаточно прокинутися. Спорт додає кілька годин до розкладу, завдяки йому ти встигаєш все, ти більш ефективний і ще маєш вільний час!
Стосунки
Команда — це надзвичайно важливо. Коли ти займаєшся спортом сам, в тебе завжди є якась спокуса: не сьогодні, не зараз, давай за годину, я надто стомлений, ну таке, щоб не тренуватися. Наш мозок дуже легко знаходить відмазки. Інша річ — групове тренування, коли ти знаєш, що сьогодні зранку ти повинен бути у басейні, що на тебе там чекають друзі, що після цього буде сніданок, ми там реготатимемо, якісь цікаві історії розповідатимемо.

Це незрівнянне відчуття, коли ти вже відтренувався, вже свіженький, п'єш каву цю після тренування і снідаєш з друзями, коли ми жартуємо один над одним, якісь там спільні справи придумуємо, спільні плани, і люди цікаві навколо. Цей художник, цей займається промисловістю, а той займався фінансами – кожен унікальний!
Любительський спорт — це ж не про абсолютні результати, а про відносні — тебе сьогоднішнього відносно тебе вчорашнього.
Самовідчуття
Коли ти будеш помирати, умовно кажучи, чи коли станеш стареньким, немічним, що можна розказати своїм онукам про те, як ти прожив життя? Уявляю: от я дідусь, мені вже біля 100 років, якісь там онуки-правнуки біля мене ходять. Кажуть: «Дідусь, ти хіба взагалі ходити вмієш чи бігати?» А я їм: «От я коли був молодим, років за 40, я там марафони по всьому світу бігав! Я міжконтинентальний заплив зробив! А скільки морів підкорив ваш дідусь...» Це не буде про якісь там досягнення в бізнесі чи ще щось таке — ні, це їм не цікаво. Їм треба якісь прості речі. Історії, які ти сам згадуєш із вдячністю, що ти це зміг, що ти сам себе подолав, бо кожна така історія про подолання себе.

Я можу розказати, як було на Майдані. Як мені було страшно. Як виступив у Москві із закликом «Слава Україні!» в 2014 році, і це також було страшно, але я це зробив. А ще як я переплив Босфор. Заради таких красивих історій, які хочеться згадувати та розповідати у старості, ми це й робимо. А також щоб подолати свій страх, стати сьогодні кращим, ніж ти був вчора. Любительський спорт — це ж не про абсолютні результати, а про відносні — тебе сьогоднішнього відносно тебе вчорашнього.
Пригоди
Мені запам'ятався виїзд до Стамбулу. Ми поїхали туди, щоб подолати Босфор: гарна компанія, красиві люди, мандраж перед змаганнями. Всі, хто перший раз пливе 6,5 кілометрів через Босфор, дуже переживають. Босфор — це темна вода, 100 метрів глибини, нічого не видно! Це цілий океан, і багато хто боїться, що його там хтось за ногу схопить, чи акула, чи якісь там гірші речі. І всі один над одним піджартовують.

Босфор ми перетинали в парі із Сонею Кошкіною (політична журналістка, головна редакторка інтернет-видання LB.ua, авт.). Рівень у нас був більш-менш однаковий, і ми трошки неправильно поплили. Коли пливеш через Босфор, треба триматися на відстані 200−300 метрів від острову Галатасарай, тому що ближче потрапляєш у зустрічну течію. А якщо відплисти далі від острова, то там також сильна течія, яка зносить в інший бік. Все було нормально, і тут Соня мені в якийсь момент каже: «Ні, мені здається, що ми дуже близько пливемо до зустрічної течії, давай трохи лівіше». Ми взяли лівіше, і нас зі швидкістю понесло на нижній міст. А там вже були човни, на яких стояли рятувальники і знімали зі змагань тих, кого до них зносило.

Проплисти півтори години, щоб потім тебе зняли зі змагань, — це неприпустимо. Зрозумівши, що ми в сильній течії і що фініш збоку проминає, я щось крикнув типу: «Соня, назад!» Вона розвернулася, і ми стали плисти проти течії до берега. Плили вже потім біля берега по стоячій воді зі сміттям, зі всім таким. Уявіть собі, пливете проти течії і боїтеся, щоб вас раптом якийсь човен не наздогнав і не витягнув із води, типу все, ти приплив сьогодні, хлопче.

І потім ви вилізаєте на фініші і розумієте, що все-таки справилися, ще й вклалися в час, і досить непогано вклалися. І тепер ви — трансконтинентальний плавець, як там говорять. Ви припливли із Азії в Європу самостійно, через цей Босфор всесвітньо відомий! Емоції в цей момент зашкалюють! Це складно передати.
Хочете створити власну історію? Приєднуйтесь до наших програм!
партнер проекту