Наталя Ємченко
Директор з комунікацій в System Capital Management та співзасновник LIVE.LOVE. Почала плавати в 2016 році, підкорила Босфор і OCEANMAN Lago d'Orta, планує і надалі плавати в задоволення і не зупинятися ніколи
Автор фото: The Gate Adency, Григорій Веприк
Вона хотіла повернутися до ресурсного стану після пологів, а знайшла любов і натхнення на все життя. Для Наталії плавання — це не спорт, це можливість відчути єднання зі світом і знайти правильне рішення, коли здається, що виходу із ситуації немає. Це важко пояснити, але від розмови з нею стає спокійно і по-тихому радісно. У цій жінці стільки щирості й упевненості, що вона переконує без щонайменшого прагнення переконати. До речі, мені дуже пощастило, що у своєму насиченому графіку Наталія знайшла час на інтерв'ю. Ми розмовляли майже опівночі. І просто посеред ночі мені захотілося схопити шапочку і терміново пірнути в найближчу відкриту водойму. Тому що розповідь Ємченко — це пронизлива чесність, дикі історії та концентроване натхнення.
Форма
Плавання для мого тіла стало абсолютно ідеальним способом розпружитися. Я повільно плаваю, для мене плавання не стільки про силу, скільки про вміння прийняти воду, лягти на неї і довіритися їй. Я товариш досить сконцентрований і енергійний, різкий, а з водою не треба битися. І ось це був найскладніший челендж! Звісно, для мене вода — це перш за все про спину, яка з водою дуже дружить і дуже воді вдячна. Але це багато в чому і про всілякі мої офісні штуки з шиєю та плечима. Коли ти пливеш і дихаєш на дві сторони, тобі треба повертати голову в обидві сторони. І я на перших етапах зрозуміла, наприклад, що я наліво обертатися не можу! Довелося окремо зайнятися шиєю та лівим плечем. Зараз можу це! Я все одно пливу далеко не ідеально, але це небо і земля порівняно з тим, що було. Тобто спина, плечі і шия — це головні бенефіціари плавання.
Мені дуже часто приходять важливі думки під час плавання. Останній раз я пливла кілька днів тому. Роздумувала. Я повільно пливу, тому що не вдається класти руки прямо, м’язи слабкі. Я тоді пливла і контролювала, щоб руки йшли ідеально паралельно. І в цей момент мені прийшла в голову кадрова ідея по одному з моїх проектів. Того ж дня я її реалізувала. Поміняла людей місцями: поставила двох чоловік, що раніше конкурували, працювати в парі. Все вийшло!
Баланс
Для мене плавання — це така динамічна медитація. Я люблю не просто плавання, а довге плавання, причому на відкритій воді. Це те, чого мені бракує в звичайному житті, коли ти весь час кудись біжиш. Тому що коли ти пливеш, у тебе немає телефону, коли ти пливеш, тобі ні з ким поговорити. Коли ти пливеш, ти ні на що не відволікаєшся. Коли ти пливеш — ти тільки пливеш. Все! Більше взагалі нічого не відбувається. Для нас, городян ХХІ століття, можливість опинитися в потоці не лише своєї сили волі, а ще й фізично — це і щастя, і розкіш, і везіння. Плавання дає територію абсолютної особистої свободи. Є година, і вона цілком твоя. До того ж, оскільки я плаваю вранці, це структурує весь мій день. Якщо тренування на сім, ти знаєш, що о пів на дев'яту ти відплавав і вже зібраний. І день виявляється дуже довгим і, як правило, дуже продуктивним.
Стосунки
Плавання — це, звичайно ж, дуже багато про мене, проте це ще й дуже багато про інших людей. Особливо про тих, з ким я починала займатися, а також про тих, з ким ми їздимо на виїзди. Тому що ось ці виїзди спортивні — це взагалі абсолютно окрема історія народження дружніх стосунків, що в дорослому віці дуже рідко буває. Зазвичай усі наші дружні стосунків родом з дитинства, а тут з'являються люди, з якими у нас є спільно прожиті маленькі життя вже у зрілому віці. Я дуже вдячна проекту за тих людей, яких я знала раніше і які тепер стали ближчими, і за нових людей, які нещодавно увійшли в моє життя і зайняли там дуже важливі місця. Є, наприклад, прекрасна Соня Кошкіна, з якою ми були знайомі по професії, але по-справжньому подружилися саме завдяки плаванню. Абсолютно чудовий Дмитро Булатов. Нескінченна кількість людей! Іра Озимок, яка прийшла до нас плавати і зустріла свого майбутнього чоловіка. Вони нещодавно побралися, і Іра ось-ось стане мамою.
Зазвичай усі наші дружні стосунки родом з дитинства, а тут з'являються люди, з якими у нас є спільно прожиті маленькі життя вже в зрілому віці.
Самооцінка
Плавання дає відчуття свободи, особливо плавання на відкритій воді. Плавання на відкритій воді зробило мене вільнішою! Це дуже важлива штука, тому що, напевно, це одна з небагатьох можливостей по-справжньому відчути себе частиною великого світу і при цьому зрозуміти, що меж немає. Це приголомшливе відчуття, яке досить часто я перекладаю на якісь свої бізнесові та сімейні ситуації.

Світ навколо нас великий і дивовижний, але ми дуже рідко ставимося до нього як до свого світу. І от коли ти пливеш на відкритій воді, виникає відчуття, що ти тут головний, ти частина цього світу, а світ — частина тебе. Це неймовірне відчуття, що наповнює все твоє єство та остаточно переконує в тому, що меж немає! Вони тільки в голові! Багато хто говорить про страхи. У мене не було страхів. Я не боялася відкритої води. Усвідомлення ось цієї безмежності — це те, що помінялося по-справжньому. Іноді здається, що тебе спіткала велика біда, ти зіткнувся з якоюсь безвихіддю. І рівно у цей момент важливо нагадати собі, що це не кінець. Що варіантів, як і раніше, безліч, як у воді. Що меж насправді немає, ти можеш плисти куди завгодно і в якому завгодно темпі. Для мене це дуже важлива світоглядна історія.
Пригоди
Те, як я подорожую, повністю змінилося завдяки спортивним стартам. І це не просто якась корекція. Це інші маршрути, інші країни, це абсолютно інша логіка, це інший темп. Як сказала одна наша учасниця, таке враження, що мене батьки відвезли до спортивного табору на літо і забули. Ти неначе повертаєшся у безтурботну юність. І немає відчуття, що це закінчиться. Ти розумієш, що так може бути до кінця твого життя. Ця можливість — просто червона пігулка, чарівна паличка. Це магія, якої раніше не було, а тепер вона є. І це магія, яка не закінчиться ніколи. Ніщо не завадить мені це робити через 10, 20, 30, 40 років. Це якийсь такий скарб, який тепер завжди зі мною.

Що стосується пригод, найсмішніша історія сталася, коли ми з Бреусом (тренер з плавання в LIVE.LOVE. – авт.) приїхали на Орту (озеро в Італії. — авт.). І ось вночі він говорить: «Ходімо поплаваємо». Я кажу: «Ходімо». Посередині озера острів. Він говорить: «Давай сплаваємо туди». Кажу: «Давай». Ми наділи гідрики, поплили. А острів повністю забудований, практично немає берегів або пляжів. Тож ми допливли і сіли відпочити на якісь сходи. Раптом Бреус говорить: «На балконі хтось стоїть. Ми, здається, заплили до когось у двір». Піднімаємо очі, а на балконі дійсно стоїть чувак і з жахом дивиться на нас. Я кажу Бреусу: «Ти взагалі уяви цю картину з його боку. Ти сидиш у себе вдома, а в тебе на дворі двоє в чорному спілкуються незрозумілою мовою. Що б ти зробив?» — «Я б сходив за рушницею, повернувся і, напевно, пристрелив би». Я кажу: «Ну, я не виключаю такого сценарію, ми в Італії». І ми мовчки пірнули і поплили вдалину. Думаю, ми справили на хазяїна цього будинку незабутнє враження. Так, мабуть, і народжуються всякі ідіотські легенди.
Що б я сказала собі на початку шляху
Дорога Наталко, коли людина дорослішає, вона вчиться ходити. А коли стає нарешті дорослою, обов'язково починає плисти. Тому що плисти — це найприродніший, самий ресурсний стан людини. Саме так він збирає енергію, а в усіх інших станах витрачає.
Хочете створити власну історію? Приєднуйтесь до наших програм!
партнер проекту